П'ятниця, 26 квітня 2019
УПЦ Київський Патріархат
   
Текст

«На 20-ліття незалежності молитимемося разом»

— Боротьба за Десятинну церкву — це боротьба не лише за територію, а передусім — за історію. Хоч більшість фахівців виступають проти побудови храму на тому місці, та в разі експертного дозволу його споруджувати про своє бажання долучитися до будівництва заявили УПЦ МП, УПЦ КП і УГКЦ. На вашу думку, чи тоді буде так, як із Софією Київською, яка не належить жодній з конфесій, а є національним заповідником, і в ній здійснюють урочисті богослужіння ієрархи усіх церков?

— УПЦ КП за відновлення Десятинної церкви. Так само, як була за відновлення Михайлівського монастиря. Тоді теж розгорнулася дискусія між різними експертами: одні виступали за, інші — проти. Врешті, коли монастир постав, критика припинилася. Усі побачили, що краще відроджена святиня, ніж порожнє місце, де вигулюють собак. А Десятинна церква має не менш важливе значення. Це перший храм, побудований після проголошення християнства державною релігією. Щоправда, до неї існувала Іллінська на Подолі, де богослужіння відправляли перші християни, але влада ще була язичницькою. А тут уже храм спорудив християнин — Великий князь Володимир. Тому для нас вона, як і Софійський собор — символи Київської Руси-України. У той же час ми стоїмо на позиції, щоб фундаменти Десятинної церкви були залишені й щоб до них забезпечили доступ. Так, як є доступ до залишків Михайлівського Золотоверхого.

Але проблема полягає в тому, кому відбудована сакральна пам’ятка належатиме. А вона повинна належати правдивій Українській церкві. Не російській під назвою «українська». Бо якщо її віддадуть Московському патріархату, то це треба сприймати як нахабні зазіхання Росії на нашу історію та духовність. Північний сусід глибоко помиляється, якщо вважає Десятинну церкву, як і Софійський собор — своїми. Це храми Київської Русі. І коли вони будувалися, Москви ще не було.

— Ви сказали, що Десятинна церква має належати правдивій Українській церкві. Тобто УПЦ КП?

— Я думаю, що вона повинна належати Українській православній церкві Київського патріархату. Після об’єднання. Віримо, що воно таки відбудеться між УПЦ МП, УАПЦ і УПЦ КП. Ось тоді, а не в сьогоднішніх реаліях, відродимо святиню. А поки виступаємо проти того, що Московський патріархат там незаконно поставив капличку.

— Ваша Святосте, а за яких умов можливе об’єднання?

— У 2009 році було проведено кілька зустрічей представників УПЦ КП і УПЦ МП — на предмет підготовки діалогу між двома Церквами. Та невдовзі, під тиском патріарха Кирила, вони припинилися. РПЦ виступає за подолання розділення православ’я в Україні. Однак вона хоче, щоби ми, об’єднавшись, підпорядкувалися Москві. Незважаючи на те, що ці переговори припинилися, в Українській православній церкві Московського патріархату не припинилося тяжіння до незалежності від Москви. Про це, зокрема, йшлося на їхньому Помісному соборі, що відбувався на початку липня. Очевидно, навколо цього питання зчинився галас. А раз зчинився галас, значить є сили, що виступають за самостійність, і які, сподіваємося, перемагатимуть. Тоді в них іншого шляху, як об’єднання з Київським патріархатом, не буде.

Ми не просто маємо надію, що Київський патріархат стане визнаною автокефальною церквою, а твердо переконані в тому. Чому? Тому що є Україна. Як свідчить історія, ще не було жодної автокефальної церкви, яка б, утворившись на території незалежної держави, не була визнана. Візьмімо грецьку, яка з повстанням Греції відокремилася від Константинополя. Та ж історія з болгарською, сербською, румунською.

А от об’єднання православних із греко-католиками на даному етапі неможливе. Якщо в перших існують помісні церкви, незалежні одна від одної адміністративно, то в других один глава — Папа — в країнах Європи, Латинської Америки, Африки чи Азії. До прикладу, там навіть на єпископа не висвячують, якщо на це немає згоди понтифіка. Але в ситуації з УГКЦ справа дещо інша. Церква утворилася тоді, коли українці не мали власної держави. У Польщі православні ієрархи знаходилися далеко в нерівноправному становищі з католицькими. Щоби здобути рівні права, частина з них погодилася підпорядкуватися Риму. Гадаю, коли в Україні сформується помісна православна церква, питання про об’єднання з братами-православними гостро стане перед греко-католиками. Тоді може бути все, як було до кінця ХVI століття — одна Київська митрополія. Ми усвідомлюємо, що з єдністю та незалежністю Церкви нерозривно пов’язані єдність та незалежність держави.

— У діалозі міжконфесійного порозуміння мусить бути присутньою рука держави чи Церкви в змозі самостійно порозумітися?

— Держава повинна сприяти, але це не мусить бути її завданням. Церкви самі поступово мають прийти до єдності.

— Скажіть, будь ласка, стосунки УПЦ КП з керівництвом держави якось змінилися після зустрічі Президента із Всеукраїнською радою церков і релігійних організацій (ВРЦіРО), що відбулася навесні?

— Ми вітаємо декларацію Президента про рівне ставлення до всіх церков. Проте не бачимо, щоб вона всіма і всюди реалізовувалася. Щоправда, після зустрічі Віктора Януковича з ВРЦіРО дещо змінилося. Зокрема, на 20-ліття незалежності сподіваємося, що молитимемося разом. Бо торік Віктор Федорович відвідав тільки УПЦ МП, а інші проігнорував. Очевидно, однакове сприяння всім церквам на практиці почнеться тоді, коли глава держави заявить про самостійність української політики, економіки, гуманітаристики... Ми радіємо, коли на переговорах перші особи не погоджуються на те, що пропонує Росія на шкоду нашій державі. Приміром, на вступ у Митний союз. За це «свавілля» північний сусід, мабуть, накладе обмеження на ввезення наших товарів. Коли події розгортатимуться таким чином, теперішньому керівництву потрібна буде підтримка народу, а народ — то і є церква. І віряни вітчизняних церков складають великий відсоток населення.

— УПЦ КП відкрито підтримує політичні сили націонал-демократичного спрямування. Але ж у нашій країні церква відділена від держави. Які точки дотику знаходите у вашій співпраці? Чи підтримуєте їх з власних переконань?

— Те, що церква відокремлена від держави, не означає, що вона відокремлена від народу. А народ, принаймні наша паства, виступає за утвердження України. Тому ми, беручи до уваги інтереси вірних УПЦ КП, а також, зрозуміло, виходячи з власних переконань, підтримуємо політсили, що стоять на державницьких позиціях. Проте передвиборчої агітації не ведемо. Благословляємо прихожан голосувати за тих, за кого хочуть.

До прикладу, нещодавно брали участь у відзначенні 70-ліття початку Великої Вітчизняної війни. Подію організовував «Фронт Змін» Арсенія Яценюка. Крім нас, там були брати-православні з Московського патріархату, греко- і римо-католики, інші конфесії.

Так само з деякими регіоналами спілкуємося — тими, що працюють на користь країни. Сказано ж: розпізнавайте по плодах! Щоправда, вони про свою підтримку Київського патріархату вголос не говорять. Бояться. Але і згадуваний у Євангелії Никодим теж приходив до Христа таємно.

— Відомо, що на початку червня відбулася спроба рейдерського захоплення Миколаївської церкви-меморіалу в Києві. Узагалі за останній рік сталося декілька переходів храмів із УПЦ КП в УПЦ МП: в одних випадках — рішенням громади (або її більшої частини), в інших — за «допомогою» селищної чи районної рад... Де найчастіше це відбувається і хто за тим стоїть?

— Миколаївська церква-меморіал належить УПЦ КП вже багато років. Ми освячували місце, хрест. Там розросталася громада. Раптом втручається якийсь фонд Єлизавети Романової і... пропонує в обмін на гроші віддати храм їм. По-перше, пропозиція не відшкодовує коштів, вкладених у його будівництво. По-друге, як же наші вірні?..

Другий приклад. Київський патріархат побудував церкву в селищі Макарів на Київщині. А настоятель із корисливих мотивів перейшов у Московський, перевівши туди й парафію. А влада взяла й зареєструвала. Отож-бо й воно: декларація про рівне ставлення до всіх християнських конфесій — а дії прямо протилежні!

— Які механізми протидії застосовуєте?

— Передусім звертаємося до влади на всіх рівнях: від Президента і прем’єра до очільників облдержадміністрацій, міських та селищних голів. Робимо розголос у ЗМІ, просимо відреагувати громадськість, наших вірних за кордоном. Часом доходить до судових дебатів. Бачите, не хочемо діяти силовими методами, бо це розпалює ворожнечу між людьми.

— Зараз точаться розмови навколо так званого українського «мажорства»: коли діти багатих батьків дозволяють собі вчинки, далекі від загальноприйнятих норм моралі. І це стає модним. Очевидно, ці факти є ознакою загальної моральної кризи в суспільстві. Натомість у нас прийнято багато говорити про духовне відродження. А як перейти від слів до діла?

— Церква може молитися й виховувати. Це робимо передусім через недільні школи, які, однак, не можуть охопити всіх дітей. Тому варто було б запровадити викладання християнської етики в усіх загальноосвітніх навчальних закладах.

Як свідчить статистика, у Західній Україні значно менша злочинність, ніж у Східній. Чому? Тому що у тамтешніх школах читається християнська етика. Я маю інформацію з Острозької академії про те, що тільки-но на Рівненщині ввели цей предмет, як спала криміногенна ситуація в регіоні. З десятьма Божими заповідями треба знайомити з дитинства.

— Ваша Святосте, яким чином УПЦ КП працює над своїм «омолодженням»? Відомо, що, зокрема, у країнах Західної Європи існує криза: усе менше молодих людей відчувають покликання до священичого й монашого життя.

— Нічого особливого не робимо. Не заманюємо різними приманками молоду людину в Церкву. Просто розкриваємо сенс життя. Раніше або пізніше людина спрямовує свої думки до смерті. Якщо ти молодий — поглянь на старця. Якщо здоровий — подивись на немічного. Хоч недуги й конечність земного буття неминучі, та кожен з нас створений для вічності. Лише питання: чи кожен її обирає.

— Напередодні 20-ї річниці незалежності України як ви оцінюєте досягнення влади, за різних очільників держави, в утвердженні миру й порозуміння між конфесіями?

— Зрушення є! Зараз і близько такого протистояння немає між православними Московського патріархату і греко-католиками, яке мало місце на початку і в середині 90-х, коли УГКЦ вийшла з підпілля й повертала свої храми, які за радянських часів, ясна річ, належали РПЦ. Або візьмімо стосунки між Київським і Московським патріархатами. Якщо в перші роки незалежності вони були дуже гострими, то зараз між нами немає такого великого протиріччя! Це досягнення як самих Церков, так і влади.

Нині залишається відкритим питання: чи не втратить Україна своєї незалежності... У нормальній країні воно не повинно виникати взагалі. Бо наша Батьківщина стала державою — і крапка. Проте на сьогодні немає єдності в суспільстві. (Про об’єднання політичних партій навіть не йдеться). Одні тягнуться до Росії, інші пасують, не розуміючи, що відбувається. Слава Богу, оте тяжіння до північного сусіда відчутне тільки в старшій генерації. Тут доречно згадати біблійну історію про вихід євреїв з Єгипту. У землю обітовану увійшло покоління, народжене не в рабстві. Так і ми будемо боротися доти, доки не вичавимо із себе всю несвободу.

— З вашого дозволу, на завершення питання більш особистого характеру. Ваша Святосте, яку музику полюбляєте слухати? Що читаєте?

— У молодості мене дуже зворушувала класична музика. Тепер віддаю перевагу духовній.

А що читаю? Колись полюбляв Котляревського й Шевченка. Та найбільше Достоєвського, тому що він торкався глибин душі. Потім захопився працями Святих Отців. Те захоплення триває досі. До речі, займаюся перекладом їхніх творів зі старослов’янської та російської на українську мову. Уже переклав богослужбові книги, Житія Святих (7 томів) — разом надруковано томів, напевно, з двадцять.

— А хто зі Святих Отців вам найбільш близький?

— Розумієте, усі вони подібні за своєю величчю. Читаючи одного, розумієш, що він послідовник попереднього. Найбільш мені близькі: Афанасій Великий, Василій Великий, Григорій Богослов, Іоанн Дамаскін, Блаженний Августин, Іоанн Золотоустий... До слова, дуже люблю один вислів Іоанна Золотоустого. Позбавлений сану святителя, він їхав на заслання на Кавказ. Дуже страждав. І дорогою помер, вимовивши перед смертю: «Слава Богу за все!». Я часто це повторюю.

КОМЕНТАРI

Ігор (ІСІЧЕНКО), Архієпископ Харківський і Полтавський Української автокефальної православної церкви:

— Я не знаю такого візиту глави Російської православної церкви до іншої держави, який би був позбавлений політичних складників. Тим більше, за теперішніх умов, коли патріарх Кирил став одним із найактивніших речників «русского мира» — ідеї, яка дуже прозоро намагається реанімувати Російську імперію, починаючи від консолідації пострадянських країн у культурній площині. Звичайно, його приїзд в Україну навіть без жодних політичних заяв матиме політичні пріоритети.

Я не думаю, що сьогодні існують якісь серйозні розбіжності між УПЦ МП та керівництвом РПЦ. Журналісти часом перебільшують опозиційні нотки, які лунають від «проукраїнського» табору священства Московського патріархату в Україні. Сучасна кон’юнктура виключає будь-які фрондиські акції частини цієї церкви, крім того, на превеликий жаль, політична й економічна залежність УПЦ МП від кланів, пов’язаних із Росією, зводить нанівець спроби унезалежнити церкву Московського патріархату в України від чинника політичної присутності Кремля.

Кожен приїзд патріарха Кирила демонструє все більшу апатію української спільноти, як опозиційної, так і прихильної до патріарха. Очевидно, що якась толкова частина довколацерковних релігійних екстремістів із промосковського табору збереться на патріарші богослужіння, але ми можемо побачити, що сьогодні навіть владні структури поволі байдужіють до Московського патріарха. І насамперед тому, що він не виправдовує сподівань своєї власної багатомільйонної пастви в Україні, яка все ж таки хотіла би бачити у ньому пастиря, наближеного до їхньої культури, а не політичного діяча, який представляє сусідню, не завжди дружню до України державу.

Протоієрей Георгій КОВАЛЕНКО, прес-секретар предстоятеля УПЦ:

— Візити патріарха Кирила в День Хрещення Русі вже стали традиційними. У цей день ми також святкуємо День пам’яті святого рівноапостольного князя Володимира — хрестителя Русі. Особливістю цьогорічного візиту є одночасне перебування в Україні Блаженнішого патріарха Грузії Іллі. Обидва патріархи вестимуть разом службу: 27 липня на Володимирській гірці, 28 липня — в Лаврі. Це демонструє те, що церква вміє знаходити спільну мову набагато краще, ніж політики, адже нам відомо, що сьогодні між Росією й Грузією немає дипломатичних відносин, але це не заважає братньому спілкуванню між грузинською й руською православними церквами. Дуже приємно, що простором для зустрічі є древній Київ. Це вже вдруге в Києві зустрічаються два патріархи: уперше декілька років тому сюди з’їжджалися Московський патріарх Олексій II і Вселенський патріарх Варфоломій, а цього року — патріарх Кирил і патріарх Ілля.

Заяви журналістів про те, що на нещодавньому соборі УПЦ порушували питання про більшу автономію від Російської православної церкви, є чутками. З усіх офіційних коментарів видно, що на соборі відбулося тільки те, що було заплановано. Усі спекуляції довкола цієї теми вщухли. Собор відбувся і продемонстрував єдність Української православної церкви. Патріарх Кирил благословив правителя цього собору, і жодних кричущих питань не виникло. Для церкви нормально, коли є різні думки, адже кожен має своє бачення, проте ми маємо вирішувати це в дусі любові і взаємної поваги. Приїзд патріарха Кирила з цим не пов’язаний, а запланований заздалегідь, оскільки відбувається вже третій рік поспіль.

Щодо невдоволення народних мас, які можуть виникнути у зв’язку з візитом патріарха Кирила, хочу сказати таке. Якщо людина хоче бачити політику, вона бачить політику. Якщо хоче почути пасторське слово — чує євангельську думку. Тому що патріарх є главою церкви — людиною, яка говорить в євангельському контексті. Сприймати те, що він говорить, потрібно, розуміючи Євангеліє й церковні традиції — у такому разі політики там нечутно. А коли людина на все дивиться крізь політичні окуляри, то вона може знайти політику будь-де, у будь-якому висловлюванні будь-якої людини.

Сергій ЖИЛЮК, доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри релігієзнавства Національного університету «Острозька академія»:

— Черговий приїзд Патріарха Кирила в Київ має в першу чергу політичний характер, а не релігійний чи публічний. Засоби масової інформації не звернули достатньої уваги на те, що говорив Патріарх Кирило, коли раніше приїздив в Одесу. Він зазначав, що об’єднуючою конструкцією людей у багатонаціональному місті, де є представники багатьох конфесій та різних національностей, є, безумовно, православ’я. Під цими словами він розумів — «канонічне православ’я».

Я вважаю, що пріоритетним завданням держави повинно бути розв’язування проблеми діяльності на території України Московського патріархату. Але, на жаль, сучасна влада лише посилює розвиток структур Московського патріархату. Українська православна церква в структурі МП є «п’ятою колодою», яка стримує розвиток української державності. Це суперечить національній безпеці держави.

Час від часу порушується питання про більшу автономію УПЦ МП від РПЦ, але це робиться для того, щоб ввести в оману УПЦ МП і довести, що вона є незалежна від Москви. Насправді ніякого розширення автономії не відбуватиметься. Для Москви Українська православна церква є засобом досягнення геополітичних інтересів. Росія ніколи не допустить, щоб УПЦ стала абсолютно незалежною від неї, адже це буде велика поразка для Кремля, а саме — в духовному, політичному, економічному та геополітичному плані. Відомо, що на сьогодні переважна більшість парафії МП — в Україні, а парафії в нашій державі найбільш прибуткові. Московська патріархія отримує біля 60—70 % суто церковних прибутків.

Підготували Людмила МОРОЗ, Марія РОЗПУТНА, Літня школа журналістики «Дня»

Наш банер

Церква.info: Офіційний веб-сайт УПЦ Київського Патріархату

Статистика

bigmir)net TOP 100

Підписка на новини

Введіть адресу Вашої поштової скриньки:

Пошук

Соціальні мережі

facebookTwitteryoutube

МОЛИТВА

Патріарше розпорядження про молитву за Україну

Останні новини

У Дніпропетровській єпархії відкрито Call-center (Відео)
19 березня 2015 року в медіацентрі «ДНЕПР ПОСТ» відбулася пресконференція «Дніпропетровська єпархія...

Пастирський візит у Львівську психіатричну лікарню
16 березня 2015 року з благословення очільника ЛьвівськоСокальської єпархії УПЦ Київського Патріархату...

В Оратові освятили автомобіль для потреб армії
Настоятель храму Успіння Пресвятої Богородиці смт. Оратів протоієрей Андрій Кук освятив автомобіль...

На Вінничині поховали воїна батальйону «Миротворець» Катрича В’ячеслава
17 березня в храмі святителя Миколая Чудотворця міста Калинівки був проведений чин...

У Дніпропетровську відспівали 16-ох загиблих воїнів
19 березня 2015 року на Краснопільському кладовищі м. Дніпропетровська відбулося відспівування 16ох...

Владика Юліан зустрівся із викладачами та студентами Коломийського педагогічного коледжу
19 березня 2015 року в актовій залі Коломийського педагогічного коледжу відбулася зустріч...

Чергова допомога воїнам АТО від Дніпропетровської єпархії
13 березня 2015 року у п’ятницю з благословення керуючого Дніпропетровською єпархією преосвященнійшого...

Студенти КПБА відвідали літературно-меморіальний будинок-музей Тараса Шевченка
Істинна краса завжди прихована від нас для того щоб побачити її потрібно...

У Тернополі відбулося відкриття виставки "Ікона в українській родині"
17 березня 2015 року у виставковій залі Тернопільського  національного економічного  університету відбулося...

На Рівненщині ще одна громада УПЦ МП приєдналася до УПЦ Київського Патріархату
12 лютого 2015 року у селі Мильча Дубенського району відбулися збори на...