Середа, 19 червня 2019
УПЦ Київський Патріархат
   
Текст

Митрополит Димитрій: Не треба, щоб влада клерикалізувалась

pereslduvannya hristiyan 639 1367916499Чому Пасха є найбільшим християнським святом? Яке походження має Благодатний вогонь? Чи відбувається процес порозуміння між гілками Православ’я в нашій країні? На якому ґрунті можлива єдність між православними та греко-католиками? Якими мають бути відносини між владою та церквою, і чи є для нас у цьому питанні прикладом Росія? Що принесе нашому народу святкування 1025-річчя Київської Русі: об’єднання чи ще глибший розкол? Про це все та багато іншого Митрополит Львівський та Сокальський УПЦ КП Димитрій (Рудюк) розповів в ексклюзивному інтерв’ю для ІА ZIK.

– Владико, цими днями українці святкують Великдень. Чому Пасха Господня є найбільшим святом в Православній Церкві?

– Христос Воскрес! Пасха Господня є основою нашої віри. Недаремно апостол Павло каже нам: «Якщо Христос не воскрес, то віра наша марна, марна і проповідь наша». Воскресіння Христове дає нам надію на життя вічне. Православна Церква завжди вивищувала Пасху, як свято над святами і торжество над торжеством. Тому Пасха – Воскресіння Христове у православному світі не входить до великих дванадесятих свят, а є над усіма ними. У православному світі більше святкують Воскресіння Христове, аніж Різдво.

– Що зміниться в житті людини від того, святкує вона церковні свята чи ні?

– Людина, яка святкує всі встановлені Богом і Церквою свята, ходить часто до храму, є ближчою до Бога, а значить і богопричасною. Це дуже важливо – бути людині богопричасною, бо тоді вона є повністю у спілкуванні з Богом і Його Церквою. Видимо відчути різницю між тією людиною, яка святкує, і тією, яка цього не робить, інколи дуже важко, але ж важливий не зовнішній бік, а внутрішнє наповнення. Ось тут і криється велика різниця. Людина, яка, наприклад, не пройшла подвигу посту Святої Чотиридесятниці, не сповідалась і не причащалась, радості Воскресіння Христового не відчуває. Для неї це ще один день «святкування», не знати для неї самої чого, ось такий собі привід розслабитися.

Повірте, я бачив обличчях тих, хто радісно святкує Великдень, і тих, хто стояв понуро в храмі під час святкового богослужіння. І хоча я сказав, що зовнішньо дуже важко розпізнати таких людей, але Пасха, це якраз той критерій у Церкві, який виявляє людей, які приходять до храму один раз на рік, тобто тільки на Пасху.

Єдність з Христом і Його Церквою робить людей більш успішнішими в житті. Перш за все, такі люди знаходяться в мирі із собою, вони мають велику любов і діляться нею з іншими. У таких людях життя, як кажуть, живе.

– Владико, відомо, що на Пасху, в Храмі Гробу Господнього в Єрусалимі, сходить Благодатний вогонь? Це справді чудо чи лише давня благочестива традиція?

– Ви знаєте, дуже складне ви мені поставили запитання з огляду на те, що відносно Благодатного вогню колись і тепер існує дуже багато суперечливих думок. Ті, хто заперечує сходження Благодатного вогню не мають особливих доказів, як і ті, хто це проповідує, не можуть довести того, що цей вогонь сходить з небес і посилається нам самим Богом. Та й, власне, чи потребує саме чудо наших убогих раціо-доказів. Мені здається, що це марна трата часу, доводити одне одному чудо Благодатного вогню у Святу і Велику Суботу. Адже віра наша залежить від нас самих, і це також є дар, який посилається людині.

У нашому сучасному житті все повинно бути доказовим, бо інакше воно не має права на існування. Заперечувати якесь чудо у Церкві – це означає також, що й інше, і друге, і третє чудо буде поставлене з часом під сумнів. Ось ми причащаємось Тіла і Крові Господніх під виглядом хліба й вина і можемо договоритися до того, що скажемо: ну це ж не Тіло і Кров Спасителя, а звичайні хліб і вино, забуваючи про те, що Господь встановив це на Тайній Вечері. Якщо ми не віримо в одне, то як можемо повірити у Воскресіння Христове, а це ж Істина.

Мені сподобалися роздуми митрополита Філарета (Дроздова) над моментом Воскресіння Христового, де він говорить: «Ніхто із тих, хто перебував у тілі, не бачив воскресіння Христового в ту тайну мить ночі і глибокого ранку, коли це сталося. Так було, можливо, за самою властивістю цієї дії, в якій і видиме Христове тіло, перетворюючись в духовне і прославлене, виступало за межі світу видимого. Але, при цьому, так влаштовано було, ймовірно, і тому, що не визріла ще віра для цього високого споглядання: бо явлення небесне і Божественне для приготовленого до нього вірою, чистотою, боголюбством, смиренням є світло просвітлююче і животворче, а для неприготовленого і неочищеного є блискавкою, яка знищує, тобто вдаряє. Так влаштовано було, ймовірно, і для того, щоб дати місце піднесеному подвигу віри і вищій за нього відплаті, за судом Христовим: «блаженні, які не бачили і повірили» (Ін. 20, 29)». Отже, у тих, хто заперечує чудо Благодатного вогню, ще не визріла віра, або вона дуже ще мізерна.

– Чи не відвертає чудо Благодатного вогню уваги від головної причини свята – Христового Воскресіння? Чи не нема тут якогось прихованого язичництва – вогнепоклонства?

– Я інколи роздумував над цим. Нещодавно в нас було щось подібне, коли встановлювалися певні церемонії зустрічі Благодатного вогню з Єрусалима. Тоді всі забували про пасхальні нічні богослужіння і тягнулися до того, щоб отримати цей вогонь. Інколи це дуже роздратовувало.

Зі мною такий випадок був, коли я простояв пів ночі у спорожнілому і напівмертвому соборі Святої Софії (в ньому до цього часу не провадяться богослужіння) для того, щоб зустріти Благодатний вогонь з Гробу Господнього, знаючи, що в кількох кроках від нашої святині у переповненому віруючими Михайлівському Золотоверхому соборі всі радісно вигукують «Христос Воскрес! Воістину Воскрес!», а ти стоїш і чекаєш вогню, і тут ні вогню, ні Пасхи...

Останнім часом я спостерігаю, що люди захоплюються якимись чудами мироточення, плачу, зцілення від одухотворених ними ж дерев, пеньків та інших предметів. Згадати хоча б нещодавнє «стрийське чудо». Надмірне уповання на всі ці явища може в людях нищити віру і робити їх байдужими до богослужіння та до святих Таїнств. Тоді буде тільки одне – дайте видовища, миттєвого чуда і зцілення. Церква не повинна жити цим, інакше вона зведе все на манівці.

Владико, в Україні Вас знають, як активного учасника діалогу поміж православними Церквами. Процес перемовин то починався, то припинявся? На якому етапі сьогодні процес порозуміння між гілками Православ’я в нашій країні?

– Останнім часом діалоги існували між нашою Церквою – УПЦ Київського Патріархату і УАПЦ та з УПЦ Московського Патріархату. Правда, з останньою в нас була лише зустріч для того, щоб підготувати такий діалог. Скажу Вам, що ми ні з одними, ні з другими не досягли бажаного результату. На це є чимало причин і про них розповідати – це даремно гаяти час.

Порозуміння між гілками, поки що розділеного Українського Православ’я, настане тоді, коли в нас усіх з’явиться щире бажання бути єдиними і коли з цього процесу назавжди зникне політика та різна ідеологічна тріскотня, яка нічого спільного з Церквою Христовою не має. Етап переговорів зараз тупиковий, але не безнадійний. І допоможе нам у цьому Бог, бо тільки в його руках майбутнє єдиної Помісної Української Православної Церкви.

– Відомо, що вперше Українська Церква розкололася ще у 1596 році після Берестейської Унії. І чим давніша рана, тим важче її загоїти. Все ж таки, чи є перспектива об’єднання православних з греко-католиками в єдиній Помісній Українській Православній Церкві?

– Такої перспективи поки що також не бачу і не тому, що ми перебуваємо у якомусь вороже налаштованому становищі одні до одних. Такого, слава Богу, останнім часом не спостерігається. Тут якраз причиною є інші речі – догматичні й віронавчальні. Не забуваймо, що УГКЦ все-таки за своїм вченням є Католицькою Церквою. Від Православного Сходу вона зберігає лише візантійській обряд. Людині не посвяченій у ці тонкощі, важко це зрозуміти, і тому думка нашої української інтелігенції про об’єднання православних і греко-католиків в єдину Церкву, можливо, виглядає більш прогресивнішою в очах багатьох, але це не означає, що вона є вірна.

Не наша це українська справа вирішувати єдність колись розділеного християнства на Захід і Схід. Ви запитали мене про єдину Помісну Українську Православну Церкву? Тоді я Вам скажу, що греко-католикам треба приєднуватися до православних. Таке єднання можливе на ґрунті колись єдиної до 1596 року Православної Київської Митрополії. Але навряд чи це може бути прийнятним для греко-католиків. На даному ж етапі треба об’єднатися православним і створити Єдину Українську Православну Церкву.

– Чи змінилося останнім часом на краще ставлення місцевої влади до Православної Церкви? Все ж таки православних в Галичині налічується до 40%.

– Мене не дуже хвилює ставлення місцевої влади. Зараз влада сама повинна дати собі раду, розібратися сама з собою. Бо щось в нас тут не дуже з тією владою таланить. Я у Львові вже майже третій рік і вітаю вже четвертого голову облдержадміністрації.

Якщо Ви запитуєте про ставлення місцевої влади до православних, то я Вам хочу відповісти, що краще вона б не втручалася в справи Церкви, особливо на районному і сільському рівнях. У нас нещодавно відбулася зустріч з новопризначеним головою облдержадміністрації Віктором Шемчуком, і ми всі констатували перед ним повне порозуміння.

У нас не існує конфліктів, а якщо такі десь є, то ми між владиками дуже швидко їх усуваємо. Не треба, щоб влада клерикалізувалась. Це особливо небезпечно. Державний чиновник, якщо він на службі, свої релігійні вподобання повинен залишати за порогом храму, до якого він навідується, якщо взагалі він це практикує.

– Ми бачимо сильне зрощення політичної та церковної влади у сусідній Росії. Це зразок для України? Чи існує інший шлях побудови стосунків між Церквою і державою?

– Зразок для України не Росія, а наша Давня Києво-Руська Держава, де між князем і митрополитом було повне порозуміння, а відтак між владою і Церквою була повна симфонія і рівноправ’я. Не треба розглядати Церкву, як інституцію в державі. Мені здається, що Росія успадкувала від Візантії не дуже добрі практикуючі відносини між Церквою і державою. Відтак це справа Росії і Російської Церкви, якщо вони обрали таку модель відносин, отже їм так зручно.

У нас є своя традиція, яку нам потрібно реанімувати, але для цього спочатку нам її потрібно досконало вивчити. На мою думку, декларація рівного ставлення до усіх конфесій в Україні є запорукою миру і стабільності в релігійній ситуації, яка склалася сьогодні. І більше нічого не потрібно. Гарантія прав і свобод громадян на вільне віросповідання – ось той принцип, якого потрібно дотримуватись, звичайно відсіваючи різні тоталітарні секти і культи з нашої землі, як кукіль від пшениці.

На Вашу думку святкування 1025-річчя Київської Русі об’єднає український народ навколо Христової віри чи спричинить ще глибший розкол?

– Хотілося б, щоб це свято нас дійсно єднало. Але ж підготовка до нього на всеукраїнському і наддержавному рівні показує, що це святкування обростає різними ідеологічно-політичними інсинуаціями. На себе тягнуть ковдру ті, хто до того відношення немає, або ж, якщо історично має, то другорядне. Як на мене, і це минеться. Історію зі сторінок книги не можна вирубати сокирою. Християнство принесене до Києва із Царгороду й пішло по всій Русі Великій, і тому, якщо всі захочуть єднання, то потрібно все-таки поважати спершу Київ, а потім вже інші столиці.

На рівні нашої області всі святкування відбуваються мирно і в повному порозумінні. Для цього ми нещодавно разом збиралися на нараду у Львівській облдержадміністрації. Було б добре, якби Православна Церква внутрішньо осмислила весь пройдений період 1025-річчя християнства у Київській Русі-Україні й розгорнула широкомасштабну місіонерську та соціальну працю та служіння. Тут є над чим задуматись...

– Церква користується в Україні найбільшим рівнем довіри громадян, одночасно ми чуємо багато критики на адресу священнослужителів тієї чи іншої конфесії. На Вашу думку, чи є підстави вважати, що Церква в змозі стати новітнім українським Мойсеєм, який виведе народ з пустелі сьогоднішньої економічної, політичної і духовної кризи?

– Є такі підстави і вони цілком реальні. У всій цій кампанії з викриття тих чи інших пороків священнослужителів проглядається чиєсь вміле диригування. Колись Церква з таким вже зустрічалася. Вульгарний безбожницький атеїзм як ідеологія начебто зник, а ось із багатьох умів його стерти не спромоглись. Над цим не будемо міркувати. Воно є зайвим і непотрібним. Я вам скажу так, як говорить нам Патріарх: «Якщо викривають священика за гріхи, то зауваж це і виправляйся, а якщо ні, тобто ти не коїв того чи іншого гріха, то хай пройде це мимо тебе, бо це є наклеп». І таких наклепів на Церкву зводять зараз чимало.

Розмовляв о. Андрій Толстой

Церква.infо

За матеріалами ІА ZIK

Наш банер

Церква.info: Офіційний веб-сайт УПЦ Київського Патріархату

Статистика

bigmir)net TOP 100

Підписка на новини

Введіть адресу Вашої поштової скриньки:

Пошук

Соціальні мережі

facebookTwitteryoutube

МОЛИТВА

Патріарше розпорядження про молитву за Україну

Останні новини

У Дніпропетровській єпархії відкрито Call-center (Відео)
19 березня 2015 року в медіацентрі «ДНЕПР ПОСТ» відбулася пресконференція «Дніпропетровська єпархія...

Пастирський візит у Львівську психіатричну лікарню
16 березня 2015 року з благословення очільника ЛьвівськоСокальської єпархії УПЦ Київського Патріархату...

В Оратові освятили автомобіль для потреб армії
Настоятель храму Успіння Пресвятої Богородиці смт. Оратів протоієрей Андрій Кук освятив автомобіль...

На Вінничині поховали воїна батальйону «Миротворець» Катрича В’ячеслава
17 березня в храмі святителя Миколая Чудотворця міста Калинівки був проведений чин...

У Дніпропетровську відспівали 16-ох загиблих воїнів
19 березня 2015 року на Краснопільському кладовищі м. Дніпропетровська відбулося відспівування 16ох...

Владика Юліан зустрівся із викладачами та студентами Коломийського педагогічного коледжу
19 березня 2015 року в актовій залі Коломийського педагогічного коледжу відбулася зустріч...

Чергова допомога воїнам АТО від Дніпропетровської єпархії
13 березня 2015 року у п’ятницю з благословення керуючого Дніпропетровською єпархією преосвященнійшого...

Студенти КПБА відвідали літературно-меморіальний будинок-музей Тараса Шевченка
Істинна краса завжди прихована від нас для того щоб побачити її потрібно...

У Тернополі відбулося відкриття виставки "Ікона в українській родині"
17 березня 2015 року у виставковій залі Тернопільського  національного економічного  університету відбулося...

На Рівненщині ще одна громада УПЦ МП приєдналася до УПЦ Київського Патріархату
12 лютого 2015 року у селі Мильча Дубенського району відбулися збори на...